#5 ХОЛОДНИЙ ЯР – 100 ПРИРОДНИХ ЧУДЕС УКРАЇНИ.(04.04.2016)
Опублікував admin Категорія: 100 чудес України .
1000-літній дуб Максима Залізняка - візитівка Холодного Яру. Джерело ілюстрації: http://novadoba.com.ua
Андрій М. ЗАМОРОКА [Черкаська область]
У Холоднім Яру століттями карбувалась історія України. Тут витає дух свободи і українства, дух незламності українського народу і дух сили правди. Тут кожен камінь і кожен предковічний дуб просякненні героїчною історією: від Трипілля і Скіфії до Гетьманщини і Холодноярської Республіки. Холодний Яр – культурна спадщина нашого народу, але спробуймо зрозуміти ці терени під поглядом природничим.
Лабіринти байраків Холодного Яру. Джерело ілюстрації: http://blog.i.ua
Порослі дубинами, байраки Холодного Яру звиваються між пагорбами, відгалужуючись сотнями видолинків. Вони розтинають на окремі пасма пласку рівнину у карколомному закруті тихоплинного Тясмину. Холодний Яр розташувався у самінькому центрі басейну ріки Тясмин, яка обтікає його довкола, утворюючи ледь не замкнений цикль… Це неймовірно, але витоки і гирло більш як півторасот-кілометрової ріки знаходяться одне від іншого на віддалі всього 25 кілометрів! Тясмин тече по колу, а Холодний Яр є найвищим підняттям усього терену (240 метрів над морем).
Мальовничі ґранітові стрімчаки ріки Тясмин. Джерело ілюстрації: http://blog.i.ua
Закрут Тясмину не є чимось унікальним, але в Україні річок з такою орографією на пальцях можна перелічити. Насправді, коловий біг Тясмину пояснити не так і складно, адже його басейн приурочений до ґрандіозного ґеологічного розколу, по якому протікає Дніпро. Увсебіч від цього розколу розбігаються і галузяться “дрібні тріщинки”, по яких до Дніпра течуть малі річки. Ці тріщинки-розколи відкривають денній поверхні, сховані глибоко під землею, ґранітні скелі, які уриваються стрімчаками у неспішні води Тясмину. Хоча, у самім Холоднім Яру масивних виходів ґранітів немає…
Діброви Холодного Яру. Джерело ілюстрації: http://www.panoramio.com
Холодний Яр – це, майже, виключно ліс. Вчені називають його реліктовим, проте, предковічних байрачних дібров тут уже не залишилося… Останнім відголоском пралісових дубин, під прихистком яких таборували козацькі полки, гайдамаки і повстанські сотні Холодноярської республіки, є хіба тисячолітній дуб Максима Залізняка. Древнє дерево здіймається верховіттям на 30 метрів увись, а засяг його могутнього стовбура складає, майже, 9 метрів. Площа, над яку затінює шатро крони дуба становить майже 700 квадратних метрів! І таким раніше був увесь ліс Холодного Яру… Сьогодні старовікових лісів тут, практично, не залишилось. За зведеннями лісництв, у Холодному Яру залишилось лише близько 11% старих лісів віком 100-150 років.
Дуб Максима Залізняка - давній відголосок зниклих пралісових дубин. Джерело ілюстрації: http://pro-vincia.com.ua
Одначе, незважаючи навіть на вторинність основного масиву лісів Холодного Яру, вони залишаються унікальним комплексом, де поєднуються елементи європейської, сибірської, бореальної та понтійської біот. Це центр перекриття ареалів різних біоґеографічних зон, що надає винятковості екосистемам Холодного Яру. Наприклад, тут є чи не єдине, поза межами Гірського Криму, місцезростання Підсніжника складчастого (Galanthus plicatus M.Bieb.). Ботаніки ламають списи у спробі пояснити як цей вид, розповсюджений у горах Кавказу і Криму, та у кількох місцях в румунській частині Добруджі і молдовської Бесарабії, потрапив у Холодний Яр. Одні науковці є прихильниками гіпотези льодовикового розповсюдження виду з польодовиковим його вимиранням на усіх територіях північного Причорномор’я. А інші вчені, вважають, що цей підсніжник був завезеним сюди людьми, де й прижився.
Єдина, поза межами Гірського Криму, популяція Підсніжника складчастого у рівнинній Україні. Джерело ілюстрації: http://haidamac.org.ua
Окрім складчастого у Холодному Яру зростає ще й Підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.). Це єдине у світі місце, де обидва види перетинаються у природі! Понад те, через Холодний Яр пролягає східна межа розповсюдження Підсніжника білосніжного. Так само, на південно-східній окраїні свого ареалу тут перебуває й Цибуля ведмежа або черемша (Allium ursinum L), яку тут називають левердою, – ще один вид, що охороняється Законом України про Червону книгу України.
Ведмежа цибуля у Холодному Ярі. Джерело ілюстрації: http://mandrivnic.livejournal.com
Зі сходу Холодного Яру засягають Тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum Klokov et Zoz) та Проліска сибірська (Scilla siberica Haw.), у яких тут пролягають західні межі ареалів.
Квітування Проліски сибірської у Холоднім Яру. Джерело ілюстрації: http://haidamac.org.ua
У лісах Холодного Яру зростає справжній релікт дольодовикової епохи – Бруслина карликова (Euonymus nana M. Bieb.). Це гірський вид, який розповсюджений на Тибеті, в горах Монголії, Середньої Азії, Кавказу і Криму, а на рівнинах ніде не трапляється окрім Холодного Яру і Товтр в Україні, а також Сучавського плато в Румунії.
Між дубами пломеніють жовто-гарячі дібровні тюльпани. Джерело ілюстрації: http://dniprovych.livejournal.com
Загалом, біорозмаїття Холодного Яру вивчене, ще дуже слабо. Тут відомо ледь більше 400-т видів рослин, 140-ка видів птахів і 30-ти видів ссавців. Але навіть ці мізерні знання показують, що Холодний Яр є, направду, унікальним місцем, де воєдино сплелись природа й історія. Назріла нагальна потреба у збереженні цих теренів для прийдешніх поколінь – створення національного парку. Спроби заповісти Холодний Яр, надавши йому високий природоохоронний статус національного рівня, систематично ведуться ось уже більше 15-ти років. Однак, природоохоронці натрапили на шалений опір основних користувачів лісових ресурсів, які зацікавлені у подальшій експлуатації і зароблянні на продажі лісів. Проектований національний парк охоплює лише лісовий масив Холодного Яру із прогнозованою площею 9 тисяч гектарів. Насправді, така площа є дуже малою для національного парку, тому доцільнішим було б включити до проекту ріку Тясмин з її мальовничим каньйоном та розкидані у її водозборі залишки степової і лучно-степової рослинності. Така охорона має екологічно обґрунтований підхід – збереження цілого басейну з усіма екологічними коридорами, а Холодний Яр – буде ядром такого парку.
Read more: http://www.naturalist.if.ua/?p=6512#ixzz44tVWnKVu#4 ОСТРІВ ХОРТИЦЯ – 100 ПРИРОДНИХ ЧУДЕС УКРАЇНИ. (30.03.2016)
Опублікував admin Категорія: 100 чудес України .
Хортицькі скелі над Дніпром. Джерело ілюстрації: http://www.we.org.ua
Андрій М. ЗАМОРОКА [Запорізька область]
Острів Хортиця – справжня природна оаза, посеред промислового меґаполісу, яким є Запоріжжя. Облямований водами могутнього Дніпра, острів Хортиця то здіймається ґранітовими кручами, то милує око спокійними рисами заплав. Тут, подекуди, ще збереглись залишки справжніх українських степів, насичених їх автентичним біорозмаїттям…
Острів Хортиця з висоти пташиного польоту. Джерело ілюстрації: http://vk.com
Хортиця – найбільший острів на Дніпрі, яким завершувались, нині затоплені, Дніпровські пороги. Сам острів, як і уся долина Дніпра, виник внаслідок ґеологічного розколу, що проляг з півночі на південь вздовж східного краю Українського кристалічного щита. Ця подія трапилась у недалекому ґеологічному минулому, приблизно 1-2 мільйоноліття тому, коли відбувалось підняття східноєвропейської платформи і відступ морського басейну – залишків океану Тетіс, – до меж сучасного Чорного моря. Реґіон розколу запався і Прадніпро та його притоки спрямували свої води у це пониззя.
Урвисті ґранітові скелі-стінки Хортиці - частина Українського кристалічного щита. Джерело ілюстрації: http://www.life.zp.ua
Хто бував на Хортиці, той добре повинен пам’ятати як виглядають північні береги цього острова. Це потужні, неймовірної мальовничості скелі-стінки, самотні останці і чисельні відколені брили ґраніту, об які хлюпаються хвилі Дніпра. Ці камені вражають своїм віком – близько 2,5 мільярдів років, що лише наполовину менше віку усієї нашої планети! Як і усі ґраніти, породи Хортиці мають підвищений природний радіаційний фон, який, проте, перебуває, здебільшого, в межах норми. Однак, радіоактивність окремих скель та розколів може значно перевищувати показники норми – понад 12 мікроРентґен в годину. Це зумовлюється окремими прошарками, жилами і лінзами радіоактивних елементів урану і торію, а також радіоактивного газу радону, який утворюється внаслідок розпаду торію. То ж не вартує подовгу затримуватись на скельних оголеннях Хортиці.
Ґранітові брили на узбережжі Хортиці. На видноколі ДніпроГЕС. Джерело ілюстрації: http://www.redigo.ru
Острів Хортиця з довколишніми скелями і дрібними кам’яними острівцями об’єднані у ґеологічний заказник загальнодержавного значення “Дніпровські пороги”. Проте, слід сказати, що пороги не сягали аж Хортиці, а лежали вище за течією – це був каскад із 9-ти ґранітових гребенів, крізь які пробивалися розбурхані води Дніпра. Сьогодні, пороги на Дніпрі затоплені Дніпровським (Запорізьким) водосховищем, а заказник об’єднує останці, які утворені тією ж формацією, що й пороги… Заказник “Дніпровські пороги”, разом із національним заповідником “Хортиця”, охороняють як природну, так і культурну спадщини найбільшого дніпровського острова.
Літо на Хортиці. Джерело ілюстрації: http://life.zp.ua
У природному відношенні, острів Хортиця є одним із небагатьох місць в Україні, де одночасно поєднуються різні природні комплекси, які, за звичай, разом не трапляються. Тут наявні залишки справжніх і петрофільних (наскельних) степів, байрачних і нагірних дібров, заплавних лук і висячих боліт. На хортиці налічується близько 1100-та видів рослин, що становить майже третину усієї флори України – це направду неймовірне розмаїття! З-поміж них понад 10% – це ендеміки бузько-дніпровського межиріччя та приазовських узвись, які більше ніде у світі не трапляються.
Залишки справжніх ковилових степів на Хортиці. Джерело ілюстрації: http://www.photoguid.ru
На крутосхилах з травня по липень колосяться ковили: дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin), Лесінґа (Stipa lessingiana Trin. & Rupr.), волосиста (Stipa capillata L.), найкрасивіша (Stipa pulcherrima K. Koch) та пухнастолиста (Stipa dasyphylla (Czern. ex Lindem.) Trautv.). Напровесні, між ґранітними брилами зацвітають дикорослі тюльпани, з яких на Хортиці відомі тюльпани дібровний (Tulipa quercetorum Klokov et Zoz), ґранітовий (Tulipa graniticola (Klokov et Zoz) Klokov) і змієлистий (Tulipa ophiophylla Klokov et Zoz). Цікаво, що у європейській ботанічній літературі жоден із цих видів не визнаються за самостійні, а вважаються лише різними формами південного підвиду Тюльпана лісового (Tulipa sylvestris subsp. australis (Link) Pamp.). Поруч тюльпанів квітує і Сон лучний український (Pulsatilla pratensis subsp. ucrainica Ugr.). А по байраках можна натрапити на Рябчика руського (Fritillaria ruthenica Wikst.).
Ранньою весною між хортицьких ґранітів квітують вогненні тюльпани. Джерело ілюстрації: http://zp.vgorode.ua
Тваринний світ Хортиці вивчений погано. Найбільш вичерпні дані стосуються, хіба, хребетних тварин, тоді як про безхребетних відомостей мало. Острів має важливе значення для розмаїття фауни птахів, адже знаходиться на шляху осінніх та весняних міґрацій. Загалом, тут налічують більше 200-т ґатунків птахів, проте, левова частина яких не гніздується, а лише тимчасово перебуває на Хортиці та у її акваторії. Води довкола острова заселяє понад 50 видів риб. На острові відомо близько 20 видів ссавців, з-поміж яких є низка завезених інтродукованих чужорідних ґатунків. Автохтонна степова фауна із дрохвами, байбаками, сайгаками і тарпанами зникла ще кілька століть тому, коли розпочалось залюднення цих теренів…
Пониклі квіти сну лучного на Хортиці. Джерело ілюстрації: http://www.hortica.16mb.com
Однак, природний рослинний покрив Хортиці зберігся лише на незначній частині острова: по ярах, байраках, на скелях і крутосхилах. Загалом, лише на п’ятій частині території… Значні площі найцінніших степів були втрачені внаслідок засадження їх сосновими лісами у 1960-70-х роках; більше половини площі острова було розорано і перетворено у ріллю, яка обробляється по нині. Решту ж терену займають усілякого ґатунку рекреаційні зони із санаторіями, базами відпочинку, музеями та історичними комплексами… Через острів прокладено жваву залізницю і кілька автодоріг…
По травневій зливі на Хортиці. Джерело ілюстрації: http://uk.wikipedia.org
Та попри усіляке освоєння Хортиці людиною, острів й надалі вражає своїми ландшафтами та розмаїттям живих форм. Він залишається не лише окрасою Запоріжжя, а й природною та культурною гордістю усієї України.
Read more: http://www.naturalist.if.ua/?p=6471#ixzz44tUMutm3#3 ПЛАТО КАРАБІ-ЯЙЛА – 100 ПРИРОДНИХ ЧУДЕС УКРАЇНИ. (22.03.2016)
Опублікував admin Категорія: 100 чудес України; Горами .
Плато Карабі-Яйла. Джерело ілюстрації: http://www.kuluarbc.com.ua
Андрій М. ЗАМОРОКА [Автономна республіка Крим]
Є у Кримських горах чудове, відірване від Квапливого урбаністичного ґальопу, місце – плато Карабі-Яйла, яке здіймається у піднебесся на понад тисячу метрів. Це найсхідніше і найбільше плато Кримських гір, яке розташувалося у межиріччі Су-Ату і Тана-Су. Відкрите холодним північним вітрам і підвладне спекотному піденному сонцю, плато вражає своєю багатоликістю…
Три обличчя Карабі-Яйли.
Північна сторона плато Карабій-Яйла схожа на вкриту кратерами поверхню Місяця, - мережена карстовими проваллями. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
Перше обличчя – це карстова рівнина всіяна, наче місячна поверхня кратерами, усілякими проваллями, лійками і колодязями. Тут на площі всього 120 квадратних кілометрів налічується понад 3,5 тисячі кастових лійок, тобто на кожному квадратному кілометрі – близько трьох десятків.
Майже за "Мертвим півнем": "Маленька апокаліпса на Ринковому Пляці..." Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
Плато Карабі-Яйла наскрізь пронизане порожнинами і печерами, його, хіба, можна порівняти із добрим шматом голландського сиру… Тут же розташована найглибша в Україні печера, яка йменується Солдатською. Вона проникає у глибину плато більш, ніж на 500 метрів!
Південна частина плато Карабій-Яйли вирізняється схожими на гірські хребти вапняковими грядами. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
Плавні і розмірені хвилясті обриси північної – нижчої, частини плато контрастують зі скелястою високою південною, яку на татарський манір, йменують Кара-Тау. Саме тут розталювалась найвища точка Карабі-Яйли – гора Тай-Коба, заввишки 1262 метри на морем.
Хмари окутують плато Карабій-Яйлу. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
Плато Карабі-Яйла вкрите високогірним степом – яйлою, який є аналогом карпатських полонин і так само, як й останні, має штучне походження. Яйли виникли як наслідок багатосотлітнього знеліснення і розчищення терену під пасовища для овець і кіз. Так у Кримських горах зникли ялівцеві і тисові ліси, скоротились площі бучин і борів. Вівчарство нині кануло у Лету, а яйли все ще продовжують існувати, хоча й вони, з часом, також зникнуть…
"Долина озер" - Еґіз-Тінах - влітку. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
Друге обличчя Карабі-Яйли – це Долина озер – Еґіз-Тінах. Насправді, то не є долина, а лише пониззя посеред плато. Коли навесні тане сніг, ці пониззя перетворюються на мілкі карстові озера, які надзвичайно дивовижно виглядають у самінькому серці Карабі-Яйли. Одначе, з наближенням літа вони міліють і пересихають, залишаючи на спомин по собі лише буйні трави, що також є непересічним явищем для плато.
Середня частина ущелини Чиґінітра. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
Третє обличчя Карабі-Яйли то є ущелина Чиґінітра. Ця неймовірної краси місцина цілковито відрізняється від усього, що можна побачити на плато Карабі-Яйла. Вона, наче декорація до фільму про інопланетні світи – вузька, глибока і звивиста долина з рудими від глини осипищами, зверху облямована смарагдовими буковими пралісами і стрімкими бліднуватими скелями…
Крим - це Україна! Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
Read more: http://www.naturalist.if.ua/?p=6357#ixzz44tT4JLuJ
Плато Карабі-Яйла. Джерело ілюстрації: http://www.kuluarbc.com.ua
Північна сторона плато Карабій-Яйла схожа на вкриту кратерами поверхню Місяця, - мережена карстовими проваллями. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
Майже за "Мертвим півнем": "Маленька апокаліпса на Ринковому Пляці..." Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
Південна частина плато Карабій-Яйли вирізняється схожими на гірські хребти вапняковими грядами. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
Хмари окутують плато Карабій-Яйлу. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
"Долина озер" - Еґіз-Тінах - влітку. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
Середня частина ущелини Чиґінітра. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
Крим - це Україна! Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
#2 ДНІСТРОВСЬКИЙ КАНЬЙОН – 100 ПРИРОДНИХ ЧУДЕС УКРАЇНИ. (15.03.2016)
Опублікував admin Категорія: 100 чудес України; Долами; Ріками .
Крутосхили Дністровського каньйону. Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока
Андрій М. ЗАМОРОКа [Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька та Хмельницька області]
Дністроський каньйон заслужено займає одне із чільних місць з-поміж усіх чудес України. Ця ґрандіозна природна споруда, витворена водною стихією, простяглась на понад 250 кілометрів з північного заходу на південний схід. Каньйон вражає своєю мальовничістю, природою і неймовірною атракційністю для туристів.
Серпневий ранок у Дністровському каньйоні. Околиці с. Трубчин, Тернопільська область. Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока
Ґеологи вважають, що Дністер, ще якись мільйон років тому, протікав карпатськими передгір’ями – далеко від теперішнього знаменитого каньйону. Такого висновку вчені дійшли, виявивши сліди древніх терас у підніжжях Карпатських Гір. Півтора-два мільйоноліття тому на теренах нинішнього Передкарпаття, хлюпались солоні хвилі вузької і мілкої затоки Сарматського моря. Карпатські ріки, стікаючи із гір, зразу ж впадали у море. Однак, горотвірні процеси продовжували здіймати не лише Карпатські Гори, але й довколишні терени – море швидко відступало, перетворившись на вервицю мілких лагун-калабаньок, які у невдовгім часі також зникли. За морем потяглись ріки, які зливались у прадавній Дністер.
Панорама Дністра в околицях сіл Передівання та Іване Золоте (Івано-Франківська і Тернопільська області). Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока
Цілком ймовірно, що Дністер і Дунай, раніше утворювали єдину річкову систему, але то тривало недовго. Понад мільйон років тому Подільська височина, піднята натиском Карпат, розламалася у своїй південно-західній чверті й почала просідати вздовж велетенської тріщини. Разом з тим, підняття кількох височин на Передкарпатті, і у першу чергу прут-дністровського вододілу, скерували прадавній Дністер із півдня на схід – у ґеологічний розкол. Ріка злегкістю розмила піддатливі гірські породи, утворивши мальовничу долину із крутосхилами. З того моменту розпочинається історія виникнення Дністровського каньйону.
Дністровський каньйон між селами Берем'яни та Хмелева (Тернопільська й Івано-Франківська області). Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока
З позиції ґеологів те, що ми називаємо Дністровським каньйоном, ним насправді не є, а лише каньйоноподібною структурою, адже тут завжди один із берегів є крутим і обривистим, а інший – пологим. Для каньйону пританними є два урвисті береги, а його дно повністю повинне займати русло ріки. Онднак, Дністер поступово розмиває і поглиблює своє кам’яне ложе, поволі перетворюючи його у справжній каньйон.
Знаменита Червона Скеля в околицях села Берем'яни (Тернопільська обл.). Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока
Дністровські крутосхили підносяться над поверхнею води на 80-200 метрів, залишаючи у глибині звивисту ріку. Дністер петляє – меандрує, часом описуючи, майже, повні, проте, таки незамкнені, кола. Дністровські скелі наскрізь пронизані численними печерами, які мовчки позирають на норовливу ріку. А із крутосхилів, долів, водоспадами стікають потічки. Більшість із тутейшніх водоспадів називаються “Сльози”. Цей не дивно, адже у ненадто вологому кліматі Поділля, потоки є маловодними, а влітку, то й поготів. Водоспади стікають тоненькими цівками і частими краплинами, дійсно, нагадуючи сльози. Хоча, трапляються й повноводні водоспади, як от Джуринський…
Зелені береги Дністровського каньйону поблизу села Губин Тернопільської області. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак
Каньйон Дністра – це розкрита книга із ґеології та палентології під блакитним куполом неба. Тут можна віднайти гірські породи віком від мільйона до понад півмільярда років! У їх пластах, особливо спостережливі мандрівники, можуть надибати скам’янілі рештки давно вимерлих істот: велетенських акул кархародонів меґалодонів, панцирних риб, амонітів, белемнітів, губок, плечоногів, ракоскорпіонів і безлічі інших створінь…
Правий беріг Дністровського водосховища подизу с. Ломачинці (Чернівецька обл.). Джерело ілюстрації: Денис Кучерявий
Попри солідну багатосотмільйонолітню викопну фауну, вражає своїм розмаїттям і сучасний живий світ Дністровського каньйону. Тут налічується понад 1000 видів рослин і, щонайменше, – 30000 видів тварин, з яких тільки комахи становлять до 25-ти тисяч видів, близько півтисячі павуків, 140 видів птахів, 40 видів риб, 30 видів ссавців, по 11 видів плазунів і земноводних, а решту складають інші членистоногі, найрізноманітніші черви та усілякі протисти. У дійсності, нікому достеменно не відомо скільки видів живих істот населяє береги і води Дністровського каньйону. Тут іще безліч загадок, які чекають своїх першовідкривачів…
Read more: http://www.naturalist.if.ua/?p=6423#ixzz44tSK8wp8
#1 ТОВТРИ – 100 ПРИРОДНИХ ЧУДЕС УКРАЇНИ (10.03.2016)
Опублікував admin Категорія: 100 чудес України .
Товтра Штири Кавалєри поруч села Вербка Хмельницької області. Джерело ілюстрації: https://uk.wikipedia.org Андрій М. ЗАМОРОКА [Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області]
Є на Поділлі справжній бар’єрний риф, на кшталт, австралійського. Тільки от, цей риф не живий, а скам’янілий – це відголосок давно зниклого океану Тетіс. І називають цей риф Товтрами, а кожен окремий пагірб – Товтрою. Унікальність товтрового рифу полягає в тому, що він утворений не коралами, як його світові аналоги, а скам’янілими вапняковими водоростями Кам’янками (Lithothamnion) і колоніальними тваринами Мохівками (Bryozoa).
Івахнівецькі Товтри в околицях села Івахнівці Хмельницької області. Джерело ілюстрації: https://uk.wikipedia.org Підняття Товтр над водною поверхнею трапилось приблизно 2-3 мільйоноліття тому, коли активні горотвірні процеси, окрім Карпат, здійняли Подільську височину й усі довколишні терени. А от формування древніх рифів розпочалось задовго до їх переходу у еолове володіння.
Скелі Франка - товтра в околицях села Вікно Тернопільської області. Джерело ілюстрації: http://uateka.com До початку активних горотвірних процесів (50-10 млн. років тому), спричинених натиском африканської літосферної плити на європейську, Європа була лише архіпелагом невеликих островів у океані Тетіс. В міру підняття європейської плити, морський басейн ставав дедалі мілкішим, а острови – більшими. Вздовж берегових ліній цих островів утворювались рифи. Від східної частини Поділля і до Ґранітного Побужжя та Наддніпрянщини, у міоцені (25-5 мільйоноліть тому) існували значні за площею ділянки суходолу. Вздовж західної берегової лінії цього суходолу утворився бар’єрний риф, що згодом став Товтрами…
Древні рифи, з яких утворились Товтри, були схожими на сучасні Мохівкові екосистеми, на кшталт, цієї, що знаходиться у Вапняній Затоці, пд.-зх. Англія. Джерело ілюстрації: http://www.lymebayreserve.co.uk Основою Товтр, про що я казав раніше, є скам’янілі червоні водорості Кам’янки і скелети колоній тварин Мохівок. Проте, разом з ними, вчені знаходять численні залишки різноманітних молюсків та трубки-помешкання багатощетинкових хробаків Зміячок (Serpulidae Johnston, 1865). Мохівки сплітались між собою скелетами галузистих колоній, які скидались на дрібненькі деревця, утворюючи складний і химерний лабіринт ходів і порожнин. Водорості Кам’янки, зцементовували цей хаос скелетів вапняком, який вони активно виділяли довкола основи свого талому. І уся ця пориста структура надавала прихисток для міріад морських мешканців. Рифи буяли життям – їх замешкували тисячі різних видів: морські їжаки і зірки, краби і креветки, морські анемони і губки, величезне розмаїття риб. А на вершині харчової піраміди тут знаходилась одна з найбільших хижих акул за усю історію Землі – Великозуб або Меґалодон (Carcharodon megalodon, Agassiz, 1843), яка сягала у довжину понад 18 метрів! Для порівняння, найбільша із сучасних хижих акул – біла (Carcharodon carcharias (Linnaeus, 1758), – сягає лише 7-8 метрів.
У порожнинах рифу, де мільйоноліттями ховались різноманітні морські істоти, тепер оселились петрофільні рослини. Городницькі Товтри в околицях села Городниця Тернопільської області. Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока. Товтри перетинають Подільську височину впоперек – з півночі на південь, розпочинаючись від Кременецьких Гір і закінчуючись аж над Прутом у Молдові. Довжина Товтрової гряди становить близько 250 кілометрів, а ширина всього 3-5 кілометрів. Загалом, Товтри являють собою низку видовжених пагорбів, більшість з яких мають плоскі вершини, проте трапляються й конічні, й куполоподібні, й гребенясті. Таке розмаїття форм пагорбів пов’язане із глибиною моря, де формувались древні рифи. Плосковерхі Товтри утворились внаслідок руйнування вершин рифів морськими хвилями, а шпилясті – на значній глибині, недосягаючи поверхні води.
Товтри різко вирізняються своєю скелястістю посеред довколишніх рівнин. Товтрова гряда в околицях села Вікно Тернопільської області. Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока Товтри дуже сильно вирізняються у рельєфі Поділля – вони, наче виринають гострими шпилями, посеред плавних і згладжених обрисів плато. Над довколишнім тереном, товтрові хребти здіймаються всього на 20-50 метрів, однак їх абсолютні висоти сягають 300-400 метрів над морем. З півночі на південь, із наближенням до Дністровського каньйону. Найвища товтра – Крайній Камінь, логічно, знаходиться на півночі пасма, а її висота становить 431 метр над морем.
Древній риф порослий травами. Городницькі Товтри в околицях села Городниця Тернопільської області. Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморок Товтрове пасмо, фактично, розподіляє Поділля на Західне і Східне. З цією умовною лінією розподілу співпадають біоґеографічні межі розповсюдження на схід чи на захід у багатьох видів тварин і рослин. Сюди, із заходу, доходять декотрі карпатські монтанні (гірські – авт.) види рослин і тварин, а зі сходу – степові і понтійські (причорноморські – авт.) Наприклад, по Товтрах пролягає східна межа лісів із Бука лісового (Fagus sylvatica L., 1753), а східніше він може траплятися поодиноко, як домішка у грабинах чи дубинах. Як межа між біоґеографічними реґіонами, Товтри зазнають є зоною прояву межового ефекту – високого різноманіття біологічних видів, яке виникає на стиці різних екосистем та біомів. Але найбільша цінність природи Товтр – це те, що обробляти кам’яні крустосхили було неможливо, то ж тут збереглись лучні степи у стані близькому до природного. На жаль, про ліси цього сказати неможна, адже їх активно експлуатувалось сотнями років, тому старовікових чи пралісових екосистем, практично, не залишилось.
Природні екосистеми Товтр збереглись лише завдяки тому, що ці вапнякові скелі були непридатними для сільського господарства. Товтрова гряда Вебецьких Товтр поруч села Вербка Хмельницької області. Джерело ілюстрації: http://ecomedia.com.ua Для Товтр сьогодні відомо понад 1000 видів вищих судинних рослин, понад півтори сотні мохів, дві сотні лишайників і понад чотири сотні грибів. Тут велика кількість ендемічних волино-подільських та реліктових видів рослин. Наприклад, Цибуля коса (Allium obliquum L.) – це давній релікт, у якого ареал дуже розірваний: відомі ізольовані місцезростання у Південних Карпатах, у Товтрах, на Південному Уралі, Алтаї і Тянь-Шані. Ще одним реліктом з подібним ареалом є Шиверекія подільська (Schivereckia podolica (Besser) Andrz. ex DC.), яка проте, в Україні також трапляється і в Бесарабії та на Донбасі. Волино-подільським ендеміком є, наприклад, Відкасник осотоподібний (Carlina cirsioides Klokov) та малопольсько-подільським ендеміком є Відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia Besser ex Szafer, Kulcz. et Pawł.).
Шиверекія подільська - польодовиковий релікт. Джерело ілюстрації: http://www.alpinegardensociety.net Тваринний світ Товтр є доволі розмаїтим, однак, не до кінця вивченим. Фауна реґіону найпевніше, налічує не менше 15-ти тисяч видів, проте, на сьогодні відомо трохи більше 3000 видів тварин, з яких 80% – комахи. З-поміж хребетних, найчисельнішими є птахи – понад 200 видів, ссавців – близько 80 видів, по десятку видів плазунів і земноводних, а також більше півсотні видів риб, розповсюджених у річках реґіону. Природа Товтр неповторна – це мальовничі краєвиди скелястих древніх рифів, на яких колоситься ковила і квітує ясенець. Це один із останніх прихистків дикої природи Поділля, який потребує усілякої й усесторонньої охорони. Read more: http://www.naturalist.if.ua/?p=6493#ixzz42zpuYL8V
Немає коментарів:
Дописати коментар